Доволі часто батьки не можуть, а іноді просто не хочуть, досягнути згоди у тому, як же правильно виховувати дитину, а любов, буває, плутають із вседозволеністю. Про те, як батькам навчитись любити дітей так, щоб не зашкодити їхньому вихованню та створити всі умови для повноцінного розвитку особистості - розповіла сімейний психолог, доцент кафедри психології Львівського національного університету ім. І. Франка Лариса Дідковська.
Пані Ларисо, з якого віку потрібно цілеспрямовано виховувати дітей?
Моя відповідь буде двоякою. За одним із тверджень, виховання потрібно розпочинати вже тоді, коли в батьків лише з’являється бажання народити дитину. Вони повинні добре обміркувати, чи готові до цього кроку, чи розуміють, що для них означатиме поява немовляти. І це вже буде підготовка до виховання дитини, хоча ця істота ще навіть не з’явилась на світ.
В основі іншого твердження відома фраза: «Всі діти народжуються вільними і гідними, а потім ми їх виховуємо». Звичайно, не треба перетворювати виховання на методичну стратегію. Цей процес повинен бути розумним поєднанням власних почуттів, власної готовності до батьківської ролі, любові, безумовного і безоцінкового прийняття дитини. Водночас потрібно старатись не заважати дитині, не ламати її прагнення, прислухатись до її талантів, здібностей, бажань та можливостей.
А яка ваша думка стосовно фізичних покарань дитини?
Науковці стверджують, що фізичні покарання не має сенсу, а діти, які зазнали насилля, стають неадекватними, агресивними, у них сповільнюється емоційний розвиток. У психології та в житті є одна дуже проста річ — «норма в дозі». Фізичне насилля, як і будь-яке інше, травмує нас, завдає болю і страждань. Це те, що нас обмежує, принижує. Але, насправді, у світі набагато більше психологічного насилля, ніж фізичного. І ніхто не сказав, що воно легше, або має менші наслідки, ніж фізичне, а часом і гірші.
Фізичні покарання – це не обов’язково тортури, це звичайний ляпас за те, що дитина зробила щось не так наперекір забороні. Якраз комплекси, відчуття меншовартості, занижена самооцінка — це часто продукти не фізичного покарання, а психологічного насилля. Замість того, щоб підтримувати віру дитини в себе, відбираємо її, обмежуємо, або занадто контролюємо. І, дивує, що дуже часто мама і татом при цьому вважають, що вони прекрасні батьки, бо не б’ють. Будь-яке насилля — це травма для особистості дитини.
Як тоді діяти батькам, якщо дитина по-доброму не розуміє?
Усе залежить від віку. Звичайно, якщо дитині 3 роки, а батьки розмовляють з нею моралізаторством, апелюють до її свідомості поняттями і категоріями дорослого світу, то дитина цього не розумітиме. Казати їй, що ти порушив свої обіцянки, чи ти — безсовісний, це занадто абстрактно для неї.
Дитина може не розуміти не тому, що для неї це не зрозуміло, а тому, що пояснення проходить у надто складній для неї формі. Важливо пам’ятати, що стосунок з дитиною — це контакт з її потребами, а не з власними потребами мами і тата.
Найважче впоратись з дитиною у так звані кризові періоди, коли вона стає показово неслухняною. Як діяти батькам в таких ситуаціях?
Кризовий період це, в першу чергу, загострення внутрішнього конфлікту, він є абсолютно нормативним. Перший кризовий період у дитини настає в 3 роки. Якщо до цього дитина могла бути слухняно, чемною, то тепер вона починає казати «ні». І каже це не тому, що погано вихована. Якщо дитина дуже чемна і дуже слухняна, то, як правило, вона — хвора.
Природно дитина не повинна відповідати нормам, очікуванням і вимогам дорослого світу у всьому. Світ дітей і світ дорослих дуже відрізняються. Коли дитина просить купити їй машинку, дорослі, як правило, відповідають, що немає грошей. Дитина натомість каже: «Я не хочу грошей, я хочу машинку!». А тому батьки повинні все пояснювати.
Наступний кризовий період настає тоді, коли дитина з одного статусу переходить до іншого. Скажімо, із дитсадківця, з бабусиної внучки, чи з татової донечки дитина змушена виконувати іншу соціальну роль, де на неї чекають інші вимоги. Не всі діти готові до цього, тому, буває, починають протестувати. Одне — хотіти до школи, а інше — щодня сидіти за партою, виконувати завдання, робити те, що вимагають.
Коли говоримо про підлітковий період, то це взагалі найгостріша криза в розвитку особистості. Тут постає конфлікт — «я вже не малий», але правда така, що ще й не дорослий. Тому у підлітковому періоді багато протестів, непослідовності, імпульсивності, агресивності. У цей період батьки повинні розуміти, що дитина робить погане не їм на зло, а тому, що їй в цей час погано. І, зазвичай, в батьківській парі є розподіл виховних функцій: якщо мама відповідає за любов, то тато — за правила.
Інколи батьки хочуть, аби дитина вже з перших років життя була найкращою, першою в усьому. Що скажете з цього приводу?
Делегувати дитині відповідальність, яка для неї непосильна — не правильно. Часто ранні інтелектуалізації є не бажанням самої дитини, а задоволенням потреб батьків. Цим вони хочуть продемонструвати успішність чи результативність свого батьківства, або зреалізувати ті наміри, які їм самим не вдалось втілити. Цим батьки відбирають у дитини дитинство.
Пані Ларисо, на завершення дайте батькам кілька найважливіших порад стосовно виховання дітей.
Головне — любити свою дитину, але любов не треба плутати із вседозволеністю. Любов — це турбота про дитину, часом вона включає і певні обмеження. А ще ніколи не можна «оцінювати» дитину як особистість, треба оцінювати лише її вчинки. Любити дитину безоцінково — це говорити, що вона найулюбленіша, найдорожча, але коли вона робить щось погане, то потрібно казати, що це є погано і що так не можна. З дитиною потрібно будувати виважені стосунки. Батькам варто бути «гнучкими», зважати не лише на свої бажання і потреби, а задумуватись, що це означає для дитини.
Моя відповідь буде двоякою. За одним із тверджень, виховання потрібно розпочинати вже тоді, коли в батьків лише з’являється бажання народити дитину. Вони повинні добре обміркувати, чи готові до цього кроку, чи розуміють, що для них означатиме поява немовляти. І це вже буде підготовка до виховання дитини, хоча ця істота ще навіть не з’явилась на світ.
В основі іншого твердження відома фраза: «Всі діти народжуються вільними і гідними, а потім ми їх виховуємо». Звичайно, не треба перетворювати виховання на методичну стратегію. Цей процес повинен бути розумним поєднанням власних почуттів, власної готовності до батьківської ролі, любові, безумовного і безоцінкового прийняття дитини. Водночас потрібно старатись не заважати дитині, не ламати її прагнення, прислухатись до її талантів, здібностей, бажань та можливостей.
А яка ваша думка стосовно фізичних покарань дитини?
Науковці стверджують, що фізичні покарання не має сенсу, а діти, які зазнали насилля, стають неадекватними, агресивними, у них сповільнюється емоційний розвиток. У психології та в житті є одна дуже проста річ — «норма в дозі». Фізичне насилля, як і будь-яке інше, травмує нас, завдає болю і страждань. Це те, що нас обмежує, принижує. Але, насправді, у світі набагато більше психологічного насилля, ніж фізичного. І ніхто не сказав, що воно легше, або має менші наслідки, ніж фізичне, а часом і гірші.
Фізичні покарання – це не обов’язково тортури, це звичайний ляпас за те, що дитина зробила щось не так наперекір забороні. Якраз комплекси, відчуття меншовартості, занижена самооцінка — це часто продукти не фізичного покарання, а психологічного насилля. Замість того, щоб підтримувати віру дитини в себе, відбираємо її, обмежуємо, або занадто контролюємо. І, дивує, що дуже часто мама і татом при цьому вважають, що вони прекрасні батьки, бо не б’ють. Будь-яке насилля — це травма для особистості дитини.
Як тоді діяти батькам, якщо дитина по-доброму не розуміє?
Усе залежить від віку. Звичайно, якщо дитині 3 роки, а батьки розмовляють з нею моралізаторством, апелюють до її свідомості поняттями і категоріями дорослого світу, то дитина цього не розумітиме. Казати їй, що ти порушив свої обіцянки, чи ти — безсовісний, це занадто абстрактно для неї.
Дитина може не розуміти не тому, що для неї це не зрозуміло, а тому, що пояснення проходить у надто складній для неї формі. Важливо пам’ятати, що стосунок з дитиною — це контакт з її потребами, а не з власними потребами мами і тата.
Найважче впоратись з дитиною у так звані кризові періоди, коли вона стає показово неслухняною. Як діяти батькам в таких ситуаціях?
Кризовий період це, в першу чергу, загострення внутрішнього конфлікту, він є абсолютно нормативним. Перший кризовий період у дитини настає в 3 роки. Якщо до цього дитина могла бути слухняно, чемною, то тепер вона починає казати «ні». І каже це не тому, що погано вихована. Якщо дитина дуже чемна і дуже слухняна, то, як правило, вона — хвора.
Природно дитина не повинна відповідати нормам, очікуванням і вимогам дорослого світу у всьому. Світ дітей і світ дорослих дуже відрізняються. Коли дитина просить купити їй машинку, дорослі, як правило, відповідають, що немає грошей. Дитина натомість каже: «Я не хочу грошей, я хочу машинку!». А тому батьки повинні все пояснювати.
Наступний кризовий період настає тоді, коли дитина з одного статусу переходить до іншого. Скажімо, із дитсадківця, з бабусиної внучки, чи з татової донечки дитина змушена виконувати іншу соціальну роль, де на неї чекають інші вимоги. Не всі діти готові до цього, тому, буває, починають протестувати. Одне — хотіти до школи, а інше — щодня сидіти за партою, виконувати завдання, робити те, що вимагають.
Коли говоримо про підлітковий період, то це взагалі найгостріша криза в розвитку особистості. Тут постає конфлікт — «я вже не малий», але правда така, що ще й не дорослий. Тому у підлітковому періоді багато протестів, непослідовності, імпульсивності, агресивності. У цей період батьки повинні розуміти, що дитина робить погане не їм на зло, а тому, що їй в цей час погано. І, зазвичай, в батьківській парі є розподіл виховних функцій: якщо мама відповідає за любов, то тато — за правила.
Інколи батьки хочуть, аби дитина вже з перших років життя була найкращою, першою в усьому. Що скажете з цього приводу?
Делегувати дитині відповідальність, яка для неї непосильна — не правильно. Часто ранні інтелектуалізації є не бажанням самої дитини, а задоволенням потреб батьків. Цим вони хочуть продемонструвати успішність чи результативність свого батьківства, або зреалізувати ті наміри, які їм самим не вдалось втілити. Цим батьки відбирають у дитини дитинство.
Пані Ларисо, на завершення дайте батькам кілька найважливіших порад стосовно виховання дітей.
Головне — любити свою дитину, але любов не треба плутати із вседозволеністю. Любов — це турбота про дитину, часом вона включає і певні обмеження. А ще ніколи не можна «оцінювати» дитину як особистість, треба оцінювати лише її вчинки. Любити дитину безоцінково — це говорити, що вона найулюбленіша, найдорожча, але коли вона робить щось погане, то потрібно казати, що це є погано і що так не можна. З дитиною потрібно будувати виважені стосунки. Батькам варто бути «гнучкими», зважати не лише на свої бажання і потреби, а задумуватись, що це означає для дитини.
Немає коментарів:
Дописати коментар